І всім стало ясно: в країні вперше – справжній Головнокомандувач, що заслуговує на довіру і повагу.

І всім стало ясно: в країні вперше – справжній Головнокомандувач, що заслуговує на довіру і повагу.

02.04.2021 0 By Адмін

Коли Зеленський тільки прийшов до влади, багато прихильників «патріота», як вони тоді думали, Порошенко, занадто звертали увагу на риторику: як сказав, якими словами, кого як назвав, ну, і так далі. Зеленський здібний учень, вчасно засвоює уроки. І хоча слова ніколи не здавалися мені важливіше, ніж дії, вони й не є важливіше, він навчився і цього. Риторика, дійсно, змінилася. Вона стала жорсткою, конкретною, безкомпромісною. Але чи тільки риторика?

Якщо слова Порошенка нічого не варті, Зеленський завжди повною мірою відповідає за свої слова. Можливо, очікування від того, наскільки з Путіним взагалі можна розмовляти адекватно, і були у нього завищені, але хай там як, будь-яка розсудлива людина вчинила б саме так. Щоб розібратися як Глава Держави хто є хто, потрібно пройти власний досвід. Так, подивитися в очі, спробувати. Відчути зсередини. Тільки так можна скласти для себе об’єктивну думку. Біля керма України тоді стояв хоч і дуже розумний і рішуче налаштований, але недосвідчений хлопець.

Будь-якій розсудливій людині було очевидно, що те, чого вимагали тоді прихильники Порошенко: різких заяв, швидких необдуманих дій, словом, агресивної, але абсолютно порожньої й непотрібної риторики самого Порошенка, могло з перших днів правління недосвідченого тоді Зеленського привести до ескалації конфлікту, незворотних наслідків і тисячним жертвам. Я пам’ятаю, як прихильники Петра настільки горіли у своїй люті, що буквально вимагали від Зеленського давати наказ йти в наступ. Хоча самі свого часу не зробили цього. Які дипломатичні переговори з ворогом? Які поступки? Яке перемир’я?

Тільки перемога!” – кричали вони, штовхаючи його буквально на катастрофу. Бо тоді, якби навіть йому і спало на думку зробити під тиском, на що, мабуть, і був розрахунок, таке поспішне рішення, це б закінчилося катастрофою. Слава Богу, наш Президент людина розумна. Дивімось правді в очі: Україна технічно «не потягне» перемогу силовим способом. А тоді, два роки тому, про це не могло бути й мови. Тим більше при тому стані, в якому був народ: пригноблений, заляканий, доведений до відчаю, роз’єднаний і підбурюваний. «Потрібно пробувати переговори», – стояв на своєму Президент. Чи не вийде з переговорами, буде план Б, план В. Пройшло 2 роки. Назвати Президента недосвідченим вже ні у кого не повернеться язик.

Вже давно розвіяний міф про те, що ВСУ не будуть йому підкорятися. Це був непростий шлях, але в той час, коли з усіх боків голосно кричали про якусь зраду що не існує й капітуляцію, він взяв і … поїхав на фронт. До хлопців ВСУ. Говорити з ними, дивитися їм в очі, слухати їх, чути їх. Прожити з ними й побачити своїми очима, а не з московського офісу, ситуацію на фронті. Потім ще раз поїхав. І ще. І ще. І ще … І всім стало ясно: в країні вперше – справжній Верховний Головнокомандувач, що заслуговує на довіру і повагу. Так, не у всіх частинах і не на всіх позиціях все ідеально і гладко в плані умов. Але питання їх поліпшення постійно стоїть на порядку денному. Бюджет на розвиток армії в роки правління Зеленського максимальний.

Йому вдалося отримати договори про військово – технічну підтримку з Великобританією, Туреччиною, Еміратами, США. Він прийняв закон, що дозволяє перебування іноземних підрозділів на території України, що дозволило проводити в Україні масштабні військові навчання. Він затвердив розроблену з командою Військову стратегію України, передбачаючи всі можливі сценарії розвитку подій, в т.ч. і повномасштабного вторгнення Росії. Він змушує світ знову говорити про те, що Крим доведеться повернути Україні. Він перекрив джерела проросійської пропаганди в Україні та наступив на горло фігурі, на яку Путін робив великі ставки. Він продовжує апелювати до світу посилити тиск на Росію.

Він досконально знає ситуацію на фронті. І, нарешті, він назвав війну війною. На сьогодні у нього є повне, об’єктивне розуміння й оцінювання ситуації з позиції Президента. Але час цокає. Все частіше можна почути розмови про те, який він, подальший сценарій. Чи буде це сценарій України або нав’язаний сценарій, який Україні доведеться прийняти й реагувати? У світлі останніх подій і заяв все частіше можна почути запитання: чи готовий Зеленський як Верховний Головнокомандувач в прямому сенсі слова битися за звільнення територій? Я не знаю того, що зберігається у військових відомствах під грифом секретно.

Але як громадянин цієї країни, можу з упевненістю сказати: нинішній Президент точно не з @ ит від страху і не впадає в істерику, як боягузлива гієна, при одному згадуванні імені путина, як це робив попередній. І точно, на відміну від попереднього, не має подвійних стандартів. Навіть якщо завтра доведеться вставати усією країною на захист, він не боїться і готовий дивитися ворогу в очі. А не тиснути йому руку. Він готовий, при необхідності, тримати удар і відповідати. Він не залякує народ: «Сидіти мовчати, боятися, а то Путін прийде». І поки народ мовчить і боїться, що не грабує країну. Він надихає, об’єднує, вірить в себе, вірить в націю, веде за собою, дає людям віру у свої сили, в перемогу, в краще.

Війна це страшно, ми все усвідомлюємо, хто є ворог. І я не геройствую зараз, не розуміючи про що говорю. І не рвуся в бій. Не дай Боже. Але почуття, думки, дух, настрій зараз зовсім інші, ніж були тоді. Коли відповідальним за країну і ситуацію був Юда, готовий кинути напризволяще і бійців, і народ. Сьогодні Верховний Головнокомандувач сильний і надійний. Той капітан, який останнім покине корабель. Той гравець, який з шісткою буде битися проти туза і не здасться. Той солдат, який не покине поля бою. Той Чоловік, який не продасть рідну землю ні за владу, ні за долари. Історія пам’ятає війни й битви, в яких мужність, героїзм, сила духу, і відчайдушна віра в себе й у свою перемогу зіграли вирішальну роль.